Поради соціального педагога батькам

Десять кроків, щоб стати кращими батьками 1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності. 2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває. 3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень. 4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді. 5. Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися. Коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли в Вами чинили несправедливо. 6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте докладати зусиль для цього. Хваліть її за хорошу поведінку. 7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини. 8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня. 9. У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними і їх дотриманні, про намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється. 10. Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся. Якщо дитина не може всидіти за уроками - Для досягнення педагогічних цілей можна використовувати як тихі настільні ігри, так і рухливі сюжетно-рольові. - Давайте більше доручень і стежте, щоб все було зроблено точно за завданням. - Для дитини корисно виконувати яку-небудь справу разом з дорослими. Робити все швидко, весело, без попереднього розгойдування і томливих пауз (мити посуд, лагодити, читати). - Можна виробити у дитини звичку швидко перемикатися з однієї справи на іншу. Якщо її звуть їсти, то вона повинна негайно припинити гру. Неприпустимо дозволяти дитині ігнорувати батьківські вказівки. - Необхідно привчати дитину відокремлювати вільний час від часу, коли вона зайнята чимось серйозним, не плутати справу з грою, не перетворювати одне на інше. - Добивайтеся, щоб все необхідне дитя робило без додаткового нагадування, ні на що не відволікаючись. - Для успішного навчання необхідно дотримуватися режиму дня, мати твердо встановлений час для приготування уроків. - Виховання звички до систематичної роботи починається зі встановлення чіткого режиму занять. Без цього не можуть бути досягнуті успіхи в навчанні. - Режим дня не повинен змінюватися залежно від кількості уроків, від того що по телевізору показується цікавий фільм або додому прийшли гості. - Дитина повинна сідати за уроки не лише в один і той же час, але і на постійне робоче місце. - Потрібно виділити дитині постійне місце, щоб вона могла тримати там книги і зошити. Коли у дитини сформується установка на певне місце і час роботи, їй буває досить всістися за звичний стіл, як сам собою приходить робочий настрій. - Необхідно виконувати правило: до початку занять із столу повинно бути прибрано все, що не має до них відношення. Добре встановити чіткий і постійний лад розташування предметів на робочому столі. Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання Як допомогти дитині не просто виконувати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги? Комусь з дітей вистачить тиждень – другий, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів. Перший етап – ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії. Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідно відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійної й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтесь, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами. Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує всі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу у тому, аби дитина переконалася, що вона вже дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте. Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу у тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи. Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу ( «щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався…»)? На надолужування втраченого ночами перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй? Факти, що можуть Вас здивувати... Діти часто не розуміють, чому їх покарано. Дослідження доводять, що вимоги дорослих часто видаються дітям незрозумілими. Пам'ятайте, коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може зрозуміти, за що і чому її покарано. Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно контролюєте. Діти мають право на позитивне ставлення до себе Уряд України зобов’язався дотримуватись принципів Конвенції Організації Об’єднаних Націй з прав дитини. В ній виголошено, що діти мають права, одним з яких є право на захист від будь-яких форм фізичного і психічного насильства та навмисного приниження. Сім порад лікаря про те, що треба і чого не треба робити під час канікул Порада перша - заздалегідь продумайте, як будуть організовані канікули? Якщо у вас є можливість поїхати з дитиною в будинок відпочинку або санаторій - це здорово! Нагадую, що тривалість безперервного заняття за комп'ютером для дітей у віці з 7-12 років складає 20 хвилин, а старше - не більше півгодини. Перебування на свіжому повітрі як можна далі від проїжджих доріг, транспорту, промислових підприємств. Порада третя - постарайтеся зробити все від вас залежне, щоб уберегти дитину. Пам'ятайте, що в канікули збільшується ризик не лише вуличного, але і побутового травматизму. Поговоріть з дитиною про це. Порада четверта - необхідно дотримувати режим дня, але можливі деякі відхилення від режиму. Чим молодше за віком дитина, тим більше часу вимагається його мозку і всьому організму, щоб повністю відновити працездатність. Тому потреба уві сні в зимовий час - збільшується. Порада п'ята - щоб канікули стали часом відновлення і накопичення сил вашого дитяти, необхідно, щоб в його раціоні була достатні кількість молочних і м'ясних продуктів, овочів, фруктів. «Що може бути корисніше, Ніж овочів бальзам і фруктів сік? Вони цілющі від всіх хвороб, І життя нашого подовжують термін.» Порада шоста - скористайтеся канікулами, щоб проконсультуватися у педіатра, окуліста, стоматолога, ортопеда. Часто хворіючому дитяті незайве буде провести курс лікувальних процедур. Комплекс вправ для корекції постави. Порада сьома - канікули - самий відповідний час для екскурсій, відвідин музеїв. Проте у всьому потрібна міра. Не забувайте, що відвідини дитячих свят і видовищних заходів таять в собі і ризик інфекційних захворювань, особливо в період епідеміологічного неблагополуччя. Як можна допомогти дитині добре поводитись? Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі вони мають труднощі й іноді не зовсім упевнені, чи добре виховують своїх дітей. Однією із проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Тож скористайтеся нашими порадами. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки Діти вчаються, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування. Змінюйте оточення, а не дитину Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість. Висловлюйте свої бажання позитивно Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте. Висувайте реальні вимоги Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей. Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги. Обирайте виховання без побиття та крику На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру. Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших .

НАВЧАННЯ – НАЙВАЖЛИВІШИЙ ОБОВ’ЯЗОК ДІТЕЙ!

---

---

Одна з головних турбот батьків – це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння й навички, необхідні для життя й для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків, від того, як вони організували підготовку дитини до школи, від їхньої допомоги в перші роки навчання.

Навчання – найважливіший обов’язок дітей. Батьки повинні проявляти інтерес до всіх деталей шкільного життя, до розповіді про те, що відбувалося в класі, що пояснювали вчителі на уроках, що було задано додому, як оцінили роботу учня. Під час таких бесід батьки бачать, які предмети добре засвоюються, а які викликають труднощі в їхньої дитини. Батьки бачать, як діти ставляться до навчання. Дитяча лінь, нестаранність і необов’язковість відразу ж впадають в око. Батьки повинні помітити ослаблення активності дитини в навчанні й вчасно допомогти їй.

Дитина повинна добре засвоїти, що відпочинок і розваги настають тільки після того, коли вивчені уроки.

Не можна допускати, щоб дитина виконувала завдання тільки «від» і «до». Треба спонукати її розширювати свої знання, шукати відповіді не тільки в підручнику, але й в іншій літературі: довідниках, енциклопедіях, журналах та іншому.

Дитині також необхідні нормальні умови для занять. Вона повинна мати своє робоче місце, де можна готувати уроки, читати без перешкод. Підручники й письмове приладдя повинні розташовуватись на книжкових полицях над письмовим столом. Крім того, дитину не слід звільняти від самообслуговування та праці в будинку. Для цього теж має бути час у режимі дня.

Батьки повинні жадати від дітей дбайливого ставлення до навчального приладдя, підручників та зошитів.Треба стежити, щоб діти не робили в підручниках позначок, щоб записи в зошитах і щоденнику були акуратними. Треба доводити дітям, що акуратна людина успішно виконує свої обов'язки, з нею приємно спілкуватися, від неї віє чистотою й охайністю.

Акуратність – риса особистості, що виражається в любові до порядку, у ретельності, точності й старанності в справах, а також у зовнішній охайності.

Придивіться і подумайте, чи працюють ваші діти в силу своїх природних задатків і можливостей. Деякі батьки припускаються помилки, потураючи своїм дітям у виборі улюблених і неулюблених предметів. Мовляв, тобі, синку, майбутньому лікарю чи податківцю, не обов'язково захоплюватися літературою чи історією.

До знань не можна ставитися прагматично: стануть вони в пригоді чи ні в майбутній роботі. Знання потрібні ще й для всебічного, багатого, щасливого духовного життя, не пов'язаного безпосередньо з працею. Не бійтеся, що вашим дітям важко вчитися. Адже набагато небезпечніше, коли їм занадто легко.

Лінощі, недбалість, бажання швидше звільнитися від тягаря навчання – це небезпечні близнюки, матір'ю яких є вузькість, обмеженість духовного життя в роки дитинства, отроцтва і ранньої юності.

( В. Сухомлинський)

Навчання для розуму – це як різьблення на мармуровій брилі. Усі видатні якості, які вирізняють філософа, оратора чи державного діяча, сховані в звичайній людині, і лише освіта виявляє їх.

( Д. Аддісон)

Усі люди ушляхетнюються навчанням, а не природою.

( Цицерон)

Усі батьки бажають виростити свою дитину щасливою, розумною, щоб вона вибрала правильну дорогу в житті, зуміла самореалізуватися. Важливе завдання батьків – учити дитину бути уважною. Пам’ять можна тренувати в грі, у виконанні обов’язків перед батьками, у дотриманні режиму дня, у спільних заняттях, прогулянках на природі, догляді за домашніми улюбленцями, під час обговорення книжок та телепередач.

У школі дитина потрапляє в коллектив, і тут вона повинна дотримуватися певних правил, виконувати різні вимоги, усвідомлювати, що таке «я» і «ми». Це служить вихованню волі, умінню житии серед людей. Самообслуговування й праця також тренують волю. Дитині доводиться приймати самостійні рішення, переборювати різні труднощі, на кожному кроці здобувати перемогу над собою, зневажати спокусами, поводитися не так, як хочеться, а так, як треба.

Від родини багато в чому залежить, чи навчиться дитина осмислювати все те, що отримано на уроці, із книжок і власних вражень. Це тісно пов'язано з терпінням, посидючістю, уважністю.

Батьки проводять багато часу на роботі. Здається, головне для них – дитину нагодувати, одягти, створити певні умови, а часу для того, щоб поговорити з дитиною про те, що робиться в її душі, у них бракує. І дитина, щоб не засмучувати батьків, на запитання «Як справи?» відповідає: «Нормально». А що значить НОРМАЛЬНО? Нормально для кого? Для неї? Для батьків?

Відкладіть справи вбік! Підійдіть до своєї дитини, обійміть її. Психологи стверджують: для того, щоб дитина почувала себе щасливою, потрібно сім разів протягом дня погладити її по голівці, обійняти, поплескати по плечу, підбадьорити, тобто через тілесний дотик підтвердити: «Я люблю тебе!»

Педагоги, психологи й батьки прагнуть зробити все можливе, щоб навчання школярів було успішним, щоб кожна дитина у своїй навчальній діяльності досягла більш високих результатів. Як же визначити реальні можливості кожного учня й створити саме такі умови, за яких навчання ставало б більш успішним?

Дуже часто розв'язання подібної проблеми бачать у проведенні додаткових занять, у репетиторстві, що насправді спрямоване лише на ліквідацію прогалин у знаннях. Однак недостатність знань, незадовільне засвоєння того чи іншого матеріалу часто є наслідком негативного ставлення дитини до навчання, низького рівня пізнавальної активності. Тому часом додаткові заняття малоефективні, оскільки вони спрямовані на ліквідацію наслідків, а не причини.

Заняття в школі можуть лише надати розумові правила, добуті чужим трудом. Але здатність користуватися ними розвиває виключно домашня самостійна праця.

( І. Кант)

Якщо говорити про ставлення дитини до навчання, то можна розділити цю проблему на дві практично рівні частини - споконвічна відсутність інтересу і виникаюча пізніше байдужість до навчання, як до такого. Звичайно, найпростіше звалити на недбайливих педагогів чи лінь власного чада і побіжно згадати про свою постійну зайнятість. Але можна зробити й інакше - розібратися в ролі кожної з цих складових, правильно розставити акценти і Ви відразу помітите, як справа зрушиться з мертвої точки. Головне, не закочувати істерик, нарікаючи на все і всіх, встановлювати нерозумні заборони і перетворювати навчання в ще більшу тортури. І дитину доведете до неврозу, і собі вимотаєте нерви, а результат, повірте, так і залишиться на нулі.

Отже, що заважає дитині вчитися? Чому відсутній або пропав інтерес? Перш за все, повинна бути грамотна підготовка дитини до школи з урахуванням індивідуальних особливостей особистості та інтересів і, по-друге, дисципліна. Дітей з вродженою невгамовної тягою до знань одиниці, а всі інші потребують формуванні тяги до навчання за допомогою педагогічних талантів вчителів і терпіння батьків.

Постарайтеся організувати день дитини таким чином, щоб вона не перевтомлювалася, а між заняттями були розумні перерви. Адже не дарма придумали зміни! Вдома дитина теж повинна мати можливість відволіктися від занять, змінити вид діяльності на короткий час, щоб відновити сили. Дитина повинна відчувати підтримку з Вашого боку. Не скупіться на похвалу, дитяча душа розквітає в буквальному сенсі слова від розуміння своїх успіхів. Якщо у Ваших очах він буде бачити несхвалення, а коментарі з приводу зробленої роботи будуть супроводжуватися лайкою і невдоволенням, не розраховуйте, що інтерес до роботи залишиться тим самим.

Ми всі маємо право на помилку. Терпляче і спокійно в разі помилок знайдіть вихід із ситуації, підбадьоривши учня. У нього попереду ціле життя і від помилок ніхто не застрахований. Сприйняття помилки, як непоправної трагедії, здатне завдати важку психологічну травму. Краще пробачити і разом виправити. І не тільки для успішних результатів в школі, а й для формування правильного ставлення до життєвих цінностей, що стане в нагоді не менше гарних оцінок.

Не привчайте дитину до матеріальної стимуляції інтересу до навчання. Діти не вміють вимірювати (і правильно роблять!) все в грошовому еквіваленті. Стимулом має служити Ваше прихильне ставлення, спільне проведення часу, цікавий захід. Може бути, звичайно, і стимул у вигляді купівлі довгоочікуваної іграшки, але в розумних межах. Ми, дорослі, хочемо бачити дитину не тільки успішною, але і щасливою. Виходячи з цього і потрібно проводити виховну лінію. Чітко, впевнено і без крайнощів.

Якщо ж початковий інтерес до навчання був присутній, а потім непомітно зійшов на «нівець», постарайтеся розібратися, що сталося насправді. Причин може бути багато: конфлікт з учителем або однокласниками, неблагополучна компанія, зловживання комп'ютерними або іншими іграми. Будьте уважніше до своєї дитини, більше спілкуйтеся з ним, прослідкуйте, як він проводить вільний час, і причина прохолодного ставлення до навчання тут же виявиться. Якщо дитина потрапила в ситуацію, з якої йому важко вибратися самостійно, станьте більш близьким другом, ніж були досі, візьміть участь у вирішенні його проблем. І не забувайте, що на початковому етапі всі питання вирішуються набагато швидше.

Особливості вікових криз

Батькам про кризи та стабільні періоди розвитку дитини

Розвиток дитини є нерівномірним. На одних етапах зміни у дитячій психіці відбуваються повільно та поступово (стабільні періоди), на інших - бурхливо і швидко (кризові періоди). Послідовність розвитку визначається чергуванням стабільних і критичних періодів. Незначні та малопомітні для оточення зміни під час довгих стабільних періодів зумовлюють появу вікових новоутворень внаслідок якісних стрибків у розвитку під час криз.

Кризові періоди розвитку були відкриті емпіричним шляхом, причому несподівано (криза семи, трьох, тринадцяти, першого року і, нарешті криза новонародженості). За влучним висловом Л. Виготського, якби кризи не відкрили емпірично, їх необхідно було б сформулювати теоретично.

Під час кризи дитина за дуже короткий термін змінюється у своїх основних рисах. Це революційний, бурхливий, стрімкий перебіг подій як за темпами, так і за змістом змін, що відбуваються.

Для кризових періодів характерні певні особливості:

1. Їх межі вкрай невиразні, розмиті. Криза настає непомітно, дуже важко визначити момент її початку й завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише в середині цього етапу.

2. Апогей кризи для дитини виявляється у зміні поведінки дитини, її "важковиховуваності". Дитина ніби виходить з під контролю дорослих, стає вередливою, стрімко знижується успішність у школі та працездатність, зростає кількість конфліктів з оточенням. Внутрішнє життя пов'язане з болісними переживаннями.

3. Розвиток під час кризи має переважно негативний характер. На відміну від стабільних періодів, тут відбувається швидше руйнівна ніж творча робота. Дитина не стільки здобуває, скільки щось втрачає з надбаного нею раніше. Водночас у критичні періоди спостерігаються й конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень, що мають перехідний характер і не зберігаються надалі у тому самому вигляді (наприклад, автономна мова однорічних дітей).

Хоча дошкільний вік дитини починається з трьох років, сучасні батьки віддають дитину до навчального закладу набагато раніше. А спеціалізовані групи-ясла сприяють швидкій адаптації дитини до умов дошкільного закладу. Тому необхідно пам'ятати про вплив всіх кризових періодів на розвиток дитини.

Криза новонародженості

Період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. У ній визначають важливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного-двох місяців). Фізично відокремившись від матері, дитина має адаптуватися до інших умов життя.

Кризу новонародженості не відкрили, а визначили теоретично як особливий період у психічному розвитку дитини. Ознакою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження. Одразу ж після народження виявляються безумовні рефлекси, що забезпечують роботу основних систем організму (захисні, орієнтувальні тощо). За умови вдоволення органічних потреб та дотримання правильного режиму і виховання у дитини формуються нові, власне людські потреби (в отриманні вражень, у спілкуванні з дорослими тощо), на їх основі здійснюється психічний розвиток.

Поступово на появу дорослого в дитини виробляється специфічна емоційно-рухова реакція ("комплекс пожвавлення" за Н. Фігуріним, М. Денисовою), яку вважають початком другої фази розвитку немовляти.

Комплекс пожвавлення - специфічне психічне новоутворення, що є критичною межею періоду новонародженості, а час його появи є основним критерієм відповідності психічного розвитку дитини віковій нормі.

Соціальна ситуація життя немовляти з матір'ю спричиняє появу нового типу діяльності безпосереднього емоційного спілкування дитини і матері. Згідно з дослідженнями Д. Ельконіна й М. Лісіної, специфічна особливість цієї діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина.

Криза першого року

Криза першого року пов'язана з освоєнням мовлення. Якщо спочатку життєдіяльність немовляти регулювала біологічна система, детермінована біоритмами, то поступово вона вступає у суперечність із вербальними ситуаціями, які створюються дорослими.

Простежується загальний регрес життєдіяльності дитини, ніби зворотній розвиток. Емоційно він виявляється в афективних реакціях. Часто має місце порушення всіх біоритмів, зокрема сну; порушення вдоволення життєвих потреб (наприклад, почуття голоду); емоційні аномалії (похмурість, плаксивість, надмірна вразливість).

Кризу першого року життя не вважають гострою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, терпіння та витримка дорослих пом'якшують характер кризи. Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування структури мовної та предметної дії. Поява та зникнення автономної мови знаменує початок і кінець кризи першого року.

Криза трирічного віку

Одним з наслідив інтенсивного розвитку спільної діяльності дитини і дорослого у ранньому вид є формування в дитини власного "Я" - центрального новоутворення, що виникає наприкінці цього етапу (Л. Божович). Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає ставитися до себе як до самостійного "Я", тобто у нього з'являються початкові форми самосвідомості.

Усе це сприяє розвитку прагнення дитини хоча б у вузьких межах своєї можливості діяти самостійно, без допомоги дорослих ("Я сам"). Цей період вважають кризовим ("криза трьох років"), оскільки дорослі мають труднощі у взаєминах з дитиною.

Уперше криза трьох років була описана Ельзою Келер у праці "Про особистість трирічної дитини". Вона визначає низку важливих ознак цього періоду:

1. Негативізм. Дитина взагалі не хоче підкорятися дорослим. Негативізм не слід ототожнювати з неслухняністю, що буває у більш ранньому віці.

2. Упертість. Дитина наполягає на своїй вимозі, на власному рішенні. Малюк починає усвідомлювати себе як особистість і хоче, щоб на цю особистість зважали. Упертість не слід плутати з наполегливістю.

3. Примхливість. Близька до негативізму й упертості, але має більш генералізований і безособистісний характер. Це протест домашнього устрою.

4. Свавілля. Прагнення емансипації від дорослого. Дитина хоче бути самостійною. Це дещо нагадує кризу першого року, але тоді було прагнення фізичної самостійності, а тепер йдеться про глибший рівень - самостійність наміру, задуму.

5. Знецінювання дорослих. Батьки переживають справжній шок, почувши від дитини "дурень" чи щось подібне.

6. Протест-бунт. Виявляється у частих сварках з батьками. У сім'ях з однією дитиною простежується прагнення деспотизму. Дитина вишукує безліч способів деспотичної влади над оточенням.

Описана криза є тимчасовою, але пов'язані з нею новоутворення (відокремлення від оточення, порівняння з іншими тощо) - важливий етап розвитку дитини. Прагнення самостійності в дитини цього віку виявляється у формі гри, тому криза трьох роки» і розв'язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності.

Криза семи років

Криза семи років є перехідним періодом, що відділяє дошкільне дитинство від молодшого шкільного віку. Це криза саморегуляції, яка нагадує кризу першого року. ЇЇ основні симптоми:

1. Втрата безпосередності поведінки. Між бажаннями та вчинками вклинюються внутрішні переживання щодо правомірності чи доцільності своїх дій.

2. Манірність поведінки. Намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві.

3. Симптом "гіркої цукерки". Дитині погано, але вона намагається це приховати. Семирічна дитина не може стримувати свої почуття, не вміє керувати ними. Втративши одні поведінки, вона ще не опанувала інші. Виникають труднощі у вихованні, дитина замикається в і часто стає некерованою.

Як вважає Л. Божович, криза 7 років - це період зародження соціального "Я" дитини. Криза потребує переходу до нової соціальної ситуації. Дитині потрібно вступити у стосунки з суспільством як із сукупністю людей, які здійснюють обов'язкову, суспільно необхідну та корисну діяльність. Усе, що стосується навчання, виходить на перший план, а те, що пов'язане з грою, стає менш важливим.

Криза підліткового віху

Підлітковий вік посідає особливе місце у віковій періодизації, тому що в п'яти із одинадцяти класів середньої школи вчителі мають справу з підлітками.

Підлітковий вік, або отроцтво, - це період життя дитини між 10-15 роками. Підліток - це учень класів середньої школи. Цей етап - один з найвідповідальніших у розвитку людини і підготовки її до життя. Ще В. О. Сухомлинський вважав, що більшість найгостріших, найважчих проблем, які завжди хвилюють вихователя, пов'язані з вихованням підлітків.

Д. Б. Ельконін характеризує підлітковий період так:

1. Основною для цього періоду стає суспільно корисна діяльність.

2. З'являється прагнення до дорослості й самостійності; критичне ставлення до оточуючих; самовизначення; уміння підпорядковувати свої інтереси нормам колективного життя.

3. Діяльність (навчальна, організаційна, трудова, пізнавальна) спрямована на систему ставлень інших до неї.

Розвиток підлітка - це початок пошуку себе, свого унікального "Я". Це шлях становлення індивідуальності. Як часто батьки помиляються у вихованні своїх дітей, коли говорять дитині: "Не виділяйся, будь такою чи таким, як усі". У психології цей період називають періодом "зашумлення" за ним настає період упевненості і рівноваги. Ці роки майже завжди хворобливі. Адже в цей час проблеми між батьками і дітьми. Багато хто вважає, що завдання батьків у цей період - стимулювати статевий інстинкт дитини. Ця думка помилкова, і нерідко призводить до нових проблем.

Що ж є найсуттєвіше для дитини в цей час? Виявляється, ось такий ланцюжок: Любов - Довіра - Розуміння - Підтримка. Як кажуть гумористи, із кожним поколінням діти стають усе гіршими, а батьки кращими, отже, гірші діти стають кращими батьками.

Фізичне здоров'я дитини - запорука її успіхів у навчанні. Стан фізичного здоров'я і темпи статевого дозрівання дітей різні. Вони суттєво впливають на особистіший розвиток дитини. Чим раніше починається процес статевого дозрівання, тим швидше він протікає. Якщо дозрівання починається у 12 - процес дозрівання триває 2 роки; у 13-13,5 років - 3-3,5 роки; у 15 років - 5-6. Ці розбіжності типів дозрівання - причина багатьох непорозумінь і переживань.

За що і проти чого веде боротьбу дитина в перехідному віці? Насамперед за те, щоб перестати бути дитиною; за фізичну і психічну недоторканність; за самоствердження серед однолітків; проти зауважень, обговорень, особливо іронічних, з приводу її фізичної дорослості.

Правила, яких мають дотримуватися батьки підлітка:

1. допомогти дитині знайти компроміс душі і тіла;

2. усі зауваження робити в доброзичливому тоні, без ярликів;

3. ознайомити дитину з призначенням і функціонуванням організму;

4. варто пам'ятати, що поки розвивається тіло дитини, хворіє і чекає допомоги душа. Підліткову психіку іноді називають періодом "гормональної глупоти". Пошук і становлення Я" - це вивільнення від впливу дорослих і спілкування з однолітками. У родинах, де панує де кожен має право голосу, знає свої права та обов'язки, реакції емансипації проходять м'якше й породжують менше конфліктів.

Що повинні зробити батьки, щоб зберегти любов своїх дітей?

- У самостійності дитини не слід бачити погрозу.

- Пам'ятайте, що дитині потрібна не стільки самостійність, скільки право на неї.

- Хочете, щоб дитина зробила те, що вам потрібно, - зробіть так, щоб вона сама захотіла цього.

- Не переобтяжуйте дитину опікою і контролем.

Не створюйте "революційну ситуацію", а якщо створили, вирішуйте її мирним шляхом.

Поради щодо встановлення довіри між батьками і підлітком в кризовий для них період:

1. Уважно вислухайте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти й прийняти його; не перебивайте, не виявляйте свого страху, ставтеся до нього серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Спробуйте переконати його, що даний стан тимчасовий і швидко мине. Виявіть співчуття й покажіть, що ви поділяєте й розумієте його почуття.

3. Поцікавтеся, що зараз найбільше турбує підлітка.

4. Упевнено спілкуйтеся з підлітком. Саме це допоможе йому повірити в його сили. Головне правило роботи з дітьми - не нашкодити.

5. У спілкуванні з підлітком використовуйте слова, речення, які сприятимуть контакту: розумію, співчуваю, звичайно, хочу допомогти.

6. У розмові з підлітком дайте йому зрозуміти, що він потрібен іншим і унікальний, ж особистість. Кожна людина, незалежно від віку, прагне дати позитивну оцінку своїй поведінці, переживає потребу в похвалі.

7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти й викликати довіру в нього.

8. Звертайтеся по допомогу, консультацію до спеціаліста, якщо вас щось насторожило в поведінці підлітка.

Форми прояву порушень поведінки та виникнення шкідливих звичок

1. Найпоширенішою формою є рухова загальмованість. Виявляється вона в непосидючості, надмірній рухливості, що пов'язано з нездатністю до зосередження. Результат низька успішність.

2. Своєрідною формою протесту на образи дорослих можуть бути втечі з дому. Це характерно переважно для хлопчиків віком від 7 до 13-16 років. Мотиви: страх перед покаранням, раптова зміна настрою, імпульсивне виникнення незборимого бажання.

3. А от страхи можуть бути нетривалими - 10-12 хвилин та тривалими - приступи від 1 до 1,5 місяця. Діти стають дратівливими, плаксивими.

4. Страх перед своєю фізичною неповноцінністю пов'язаний із необґрунтованою впевненістю у наявністю в себе певного фізичного недоліку. Найчастіше виявляється у підлітковому віці у дівчат. Вони знаходять дефекти обличчя, недоліки фігури.

5. Заїкання проявляється в момент емоційного напруження й викликає страх мови. Діти характеризуються дратівливістю, образливістю, схильні до пригніченого настрою, усамітнення, їм необхідне відчуття підтримки та любові.

6. Мотивами розладу апетиту є бажання схуднути, звернути на себе увагу, реакція на розлуку з рідними.

7. Фантазування є характерним для всіх вікових груп, але, якщо воно затяжне, то призводить до зниження інтелектуальної діяльності.

8. Паталогічні захоплення характеризуються одержимістю або надмірно інтенсивним характером, незвичністю, супооводжуються затратами часу і сил. Усе інше відходить на задній план.

9. Тютюнопаління. Одна з найпоширеніших шкідливих звичок. Підлітки інколи не приховують від батьків своєї патологічної звички і палять у їхній присутності, не зважаючи на заборону. В цьому виявляється бажання звільнитися від опіки й контролю з боку старших. Поступово шкідлива звичка перетворюється на залежність.

10. Зловживання алкоголем, ранній алкоголізм. Захоплення алкоголем відбувається переважно в святкові дні. Під час першого вживання алкоголю більшість підлітків відчуває огиду або байдужість і тільки близько 24% - задоволення. Подальше вживання алкоголю залежить від ставлення до нього близьких людей, зокрема батьків. У сім'ях в яких батьки не зловживають алкоголем, середній вік прилучення до спиртних напоїв -12-15 років, у неблагополучних сім'ях - 9-12 років. Тобто алкогольні установки батьки передають своїм дітям. Перші стереотипи поведінки дитина отримує від батьків, копіюючи їх, вважаючи все те, що роблять батьки правильним. Раннє систематичне вживання алкоголю призводить до алкогольної залежності.

Як поводитися батькам та оточенню схильної до суїцидальної поведінки дитини

Стратегічними напрямами батьківської підтримки дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків в сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до підвищення самоцінності особистості дитини, її до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.

Для підвищення самооцінки доцільно застосовувати такі заходи:

1. Завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині - це підвищує впевненість у собі, підвищує віру в майбутнє, покращує її стан.

2. Не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо.

3. Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона дійсно відчула, що її дійсно люблять.

4. Сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі.

5. Підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини.

6. Слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки дитини, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

Фрази, які боляче травмують дитячі душі, яких бажано уникати:

Я тисячу раз тобі казав...

Невже тобі не зрозуміло, що...

Скільки разів треба повторювати...

Всі люди... ,ати...

Ну на кого ти схожа?..

Що ти до мене причепилась?..

Ти такий, як твій батько (мати)...

Фрази, які бажано вживати якомога частіше:

Ти в мене такий хороший!

Порадь мені, будь-ласка... Т

и мене завжди правильно розумієш...

Ти в мене молодець!

Як я тобі вдячна!

Які в тебе чудові друзі!

Рекомендації, пам'ятки, поради

Максимова Наталія Анатоліївна (упорядник), методист центру практичної психології і соціальної роботи КОШОПК

Рекомендації батькам

- Любіть дитину: жалійте її, втішайте, підтримуйте, допомагайте, довіряйте.

- Дитина, якій усе дозволено, теж нещаслива. В необмеженому просторі вседозволеності, де немає орієнтирів, дитині незатишно, а головне, вона втрачає відчуття, що є щось, чого не можна. Передавайте дитині такий досвід взаємовідносин, як компроміс.

- Ніколи не порівнюйте своїх дітей між собою або з іншими дітьми типу: "І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти..." Це ознака нелюбові до того, кого порівнюєте.

- Дитина повинна відчувати, що Ви сердитесь не тому, що вона погана, а тому, що вона, така гарна і розумна, приголомшила Вас своїм негарним вчинком.

- Помірна похвала й подяка нестандартними словами сприяють формуванню в дитини впевненості в собі й прагненню до успіху. Знаходьте найменшу можливість підкреслити в дитині її позитивні риси, нові досягнення, просування вперед. Не використовуйте стандартне "молодець!" Краще, якщо Ви скажете: "Ти мені дуже допоміг!", "Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!". Назвіть на знак подяки дитину ласкавим ім'ям.

- Перед відходом дитини до школи, а якщо нема можливості, то ще ввечері, погладьте її зі спини за плечики й скажіть спокійно кілька слів впевненості: "Не хвилюйся в школі, ми віримо, що ти нас не підведеш. Ми любимо тебе". Тактильний контакт дуже важливий.

- Уранці не вмикайте яскраве світло, не розмовляйте голосно й дуже емоційно. Увечері, перед сном, бажано аутотренінг із позитивною настановою.

- Привчайте дитину до режиму дня, сну й відпочинку і зробите добре не тільки для неї, а й для себе.

- Нехай в дитини буде її особистий куточок, столик, ватман, де вона зможе демонструвати свої творчі роботи, поробки, і буде впевнена, що все це при першій ліпшій нагоді не буде викинуте на смітник. Підростаючи, дитина поступово сама, коли буде готова, відмовиться від цього, на наш погляд, непотребу. Ваша маленька людина не ваша особиста власність, і теж має право на свій особистий недоторканний психологічний простір, як ви на косметику, гребінець, капці.

- Навчіть дитину прибирати за собою, але не робіть те, що дитина в змозі зробити сама. Хай буде правилом для Вас принцип педагогіки М. Монтессоррі, своєрідний заклик дитини: "Допоможи мені зробити це самому!".

І нехай з вами буде завжди поруч духовність, бо все матеріальне - тимчасове й тлінне. Вічні цінності неминущі, вони допоможуть виховати вам гарного сина, гарну дочку. Ніхто батьками не народився. Маєте право на помилку і ви, і ваша дитина. Але з висоти вашого досвіду треба розуміти, що не всі помилки можна виправити, не кожне слово дитина забуде, не кожна настанова, згарячу сказана, буде корисною.

Пам'ятка батькам обдарованих дітей

- Створіть безпечну психологічну атмосферу дитині в її пошуках, де вона могла б знайти розраду у разі своїх розчарувань і невдач.

- Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до ранніх невдач. Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.

- Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість ідеї дитини. Намагайтесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони вам здаються безглуздими.

- Залишайте дитину одну і дозволяйте їй, якщо вона бажає, самій займатися своїми справами. Надлишок опіки може обмежити творчість.

- Допомагайте дитині формувати її систему цінностей, не обов'язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.

- Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби, оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, рідко досягає висот у самовираженні.

- Допомагайте дитині долати розчарування і сумніви, коли вона залишається сама в процесі незрозумілого ровесникам творчого пошуку: нехай дитина збереже свій творчий імпульс.

- Поясніть, що не на всі запитання дитини завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібен час, а з боку дитини - терпіння. Вона має навчитися жити в інтелектуальному напруженні, не відкидаючи своїх ідей.

- Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має виходити за межі пристойного.

- Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб виразити таку ідею словами і зробити зрозумілою для оточення.

Вчіться та навчайте дітей правильно спілкуватись

- Щоб навчитися правильно говорити, треба навчитися читати і слухати.

- Читаючи, зосереджено заглиблюйтеся в зміст написаного: намагайтеся побачити, почути, зрозуміти й запам'ятати художні особливості мови, мовні звороти.

- Збагаченню словникового запасу допоможе спеціальна робота: заведіть словник для запису нових слів, тренуйтеся в їх вимові та використанні, добирайте до них антоніми та синоніми, вивчайте слова, що використовуються в переносному значенні.

- Намагайся не лише запам'ятати мову оратора, а й прийоми її побудови.

- Стежте за тим, щоб у розповіді не було слів паразитів, не використовуйте непотрібних повторів — це збіднює мову.

- Стежте за побудовою речень, не вживайте складних конструкцій.

- Щодня читайте вголос по 15-20 хвилин, усвідомте зміст тексту, поміркуйте, де зробити паузу, поставити наголос, якого емоційного відтінку надати мові.

Ні! виховній агресії в сім’ї !

Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод "агресії" і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим "заряджаємо" її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки - дитина хворіє (від легких колів до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії - тілесна: биття, ляпаси. Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття - злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і сама стане пригнічувати інших. Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини. Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була Адже обов'язок батьків - зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим - любов'ю та розумінням!

Рекомендації батькам щодо виховання дітей

- Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона - єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

- Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.

- Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

- Не бійтеся "залюбити" своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.

- Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

- Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було "небагато - лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.

- Ніколи не давайте дитині особистих негативних оцінкових суджень: "ти поганий", "ти брехливий", "ти злий". Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати: "Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити".

- Намагайтеся впливати на дитину проханням - це найефективніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не виконується, треба переконатись, що воно відповідає вікові й можливостям дитини. Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на прохання батьків. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання - найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний - вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною ж перевага вашої сили над її слабкістю, ж приниження.

- Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття, про життєві правила та цінності, зможете краще зрозуміти одне одного.

- Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.

- Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книжки (день варто закінчувати читанням доброї, розумної книжки).

- Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Щодня цікавтесь її справами, проблемами, переживаннями, досягненнями.

- Дозволяйте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити, працювати з конструктором. Заохочуйте її до цього, створюйте умови.

- Відвідуйте разом театри, музеї, організовуйте сімейні екскурсії, знайомлячи дитину з населеним пунктом де ви мешкаєте.

- Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підтримуйте ініціативу й бажання допомагати вам).

Дитину не карають:

- За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка - за рухливість, флегматика - за повільність, меланхоліка - за плаксивість.

- Під час їжі.

- Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

- За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунки дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

- На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

- При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої - злорадство, а це погіршить їхні взаємини.

- За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців - до 20, але навчати цього слід формувати з трьох, а особливо з п'яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, - значить карати за те, що вона дитина.

- Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту, враховуючи висові та індивідуальні особливості дитини.

Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити.

Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

Як запобігти негативним наслідкам покарання

- Відокремлюйте свої почуття від дій. Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості.

- Уважно вивчайте свою дитину. Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійний флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.

- Треба враховувати емоційний стан дитини. Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, то чи потрібно додавати негативу, використовуючи покарання? Але водночас треба пам'ятати, що змінити поведінку дитини можна тоді, коли активізується її почуттєва сфера. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина навряд чи захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини виправитися і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

- Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясувати мотиви вчинку.

- Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.

- Караючи дитину впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає. Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.

- Дайте зрозуміти синові чи доньці, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.

- Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях, у різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.

- Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

- Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.

- Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.

Як уникнути покарань?

Необхідна профілактика. Вона полягає в тому, щоб запобігти небажаним діям дитини ще до їх здійснення. Для цього потрібно сформувати в дитини прийнятну реакцію на певні обставини, виробити вміння самостійно й адекватно їх оцінювати і відповідно діяти. Краще запобігти, ніж потім карати. Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так - не можна, до яких наслідив може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, же покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.

Дитина народжується гармонійною, чистою і досконалою. Вона відкрита для світу, вона схоплює все, що їй дають дорослі. Чим буде насичуватися її розум, наповнюватися її душа, залежить переважно від нас - батьків, дорослих.

Напевно, покарання як засіб виховання ще надовго залишиться в нашому житті. Дія того, щоб його позбутися назавжди, треба дуже багато змінити в нашому суспільстві, в культурі сімейних взаємин, у системі суспільного виховання.

Золоті правила виховання в сім'ї

- Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій;

- Формування системи цінностей та збереження в сімї емоційного комфорту;

- Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;

- Забезпечення тісного взаємозв'язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами.

- Лише дружні, відкриті стосунки дитини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сімї, бажаний результат виховання.

Десять заповідей батькам

1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно виховувати, треба знати висові та індивідуальні особливості дитини.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.

3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна особистість.

5. Будьте терплячими. Ваша нетерплячість - ознака слабкості, демонстрація вашої невпевненості в собі.

6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам'ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.

7. Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.

8. Замініть форму вимоги "Роби, якщо я наказав!" на іншу: "Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близьких".

9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батьківської мудрості.

10. Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля. Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.

Вислови, яких ніколи не повинна чути ваша дитина:

- "Підеш в школу, - ще довідаєшся...", "Може там з тебе людину зроблять !..."

- "Мені такий хлопчик (таке ледащо...) не треба...!"

- "Вчитель не такий", "Клас поганий, - не такий, як сусідиш", "Школа взагалі гірше, ніж та (якась!)"

- "Перестань! Сядь і посидь! Набрид, мотаєшся отут перед очима!"

- "Дай здачі, чого сидиш?", "Вдома ти он яка швидка, а як без мене, то нічого не варта..."

- "А чого від нього чекати гарного? Він же..."

- "То й що, що вчителька казала писати ось тут, а я тобі кажу...", "Хай собі каже вчителька, а в нас немає часу ходити на вулицю, дивитись на ту берізку... Ще чого!.."

- "І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти..."

- "Поклади на місце! Пам'ятаєш, ж минулого разу... Втомилася я вже прибирати після тебе..."

- "І коли ти вже... До тебе треба п'ять няньок, щоб витримати...", "Скільки це може продовжуватися..."

- "Ти в мене найкраща, найгарніша, не те що та Тетянка... Ніколи нічого в неї нема: ні фарб, ні клею.,. Не дружи з нею..."

Вислови, які хотіла б почути ваша дитина:

- "Ти мені дуже допоміг!"

- "Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!"

- "Я подумала, а що як нам зробити отак... Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми хочемо, але вона робить трохи інакше..."

- "Я тебе так люблю... Ти нам дуже потрібна.."

- "Ми з татом хочемо, щоб..., тому, що...."

- "Я в тебе вірю...", "Подумай ще раз,... я теж колись зробила таку саму помилку..."

- "Якщо вчителька саме так просила написати, то звичайно, звісно ж..."

- "А ти подякувала Сергійку за фарби ?... А чому ти не запропонував Толі свою допомогу.... Я зробила б так..."

- "Колись давно я теж була у схожій ситуації... Знаєш, я подумала, може й тобі так зробити..."

- "Давай з татом порадимося... Разом ми вигадаємо найкращий вихід..."

- "Мені було б приємно, якби ти... А бабуся мені вже давно казала, що дуже зраділа б, якби.."

- "У тебе сьогодні такий войовничий настрій... То може оголосимо війну бруду й пилу ... Допоможеш мені..."

- "У тебе таке непросте домашнє завдання. Ти розумний хлопчик, впорався. Але додавши ще й охайності, вийде ідеально... Що, як ми зробимо так..."

- "Пам'ятаєш, ж минулого разу я тебе хвалила, мені так сподобалось. Зроби й цього разу так, щоб я тебе похвалити.

Поради батькам першоласник

1. З початку навчального року привчіть дитину прокидатися раніше, щоб збирання до школи не перетворювалось у щоденні хвилювання, вранці будіть дитину з усмішкою та лагідним словом.

2. Не підганяйте, розраховувати час - це ваш обов'язок, якщо ви цю проблему не вирішили - провини дитини в цьому нема.

3. Обов'язково привчіть дитину вранці снідати. Це важливий момент у запобіганні хвороб шлунка.

4. Давайте дитині в школу бутерброд, фрукти, вона в школі витрачає багато сил і енергії.

5. Привчайте дитину збирати портфель напередодні, ввечері перевірте, чи не забула вона чого-небудь важливого. Запитайте її, чи не передавав вчитель прохань чи розпоряджень батькам. Через деякий час дитина привчиться сумлінніше ставитися до своїх обов'язків і стане більш зібраною.

6. Проводжаючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без застереження на кшталт: „ Дивись, поводь себе гарно!", „Щоб не було поганих оцінок!", та таке інше. У дитини попереду важка праця.

7. Забудьте фразу „Що ти сьогодні отримав?", а краще запитайте: „ Про що нове ти сьогодні дізнався?". Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу питань, дайте їй можливість розслабитись, / згадайте як вам було важко після напруженого дня /. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй в цьому, вислухайте.

8. Після закінчення занять дайте дитині відпочити. Обід звичний для цього. Школяр може розповісти про свій робочий день і у такий спосіб звільнитися від психологічного напруження.

9. Якщо дитина замкнулась у собі, щось її турбує, не вимагайте пояснень, хай заспокоїться, тоді вона сама розкаже.

10. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

11. Домашні завдання для 6-річних дітей на протязі року не задаються у відповідності до Наказу Міністра освіти та Науки України.

12. Протягом дня знайдіть / намагайтеся знайти / півгодини для спілкування з дитиною, а в цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

13. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі розходження щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтеся з вчителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось її турбує : головний біль, поганий загальний стан. Найчастіше це об'єктивні показники втоми, перевантаження.

Бажаємо успіхів Вам та вашій дитині!

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прикрощі, не вживайте образливих слів.

2. Не підганяйте її, розрахувати час – це ваш обв’язок, якщо ви цю проблему не вирішили – провини дитини в цьому немає.

3. Не посилайте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює, витрачає сили.

4. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, застережень: ”Дивися, поводься добре!”, „Щоб не було поганих балів” тощо. У дитини попереду важка праця.

5. Забудьте фразу: „Що ти сьогодні отримав?” Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після виснаженого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

6. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на пояснення її стану, нехай заспокоїться, а згодом сама розкаже.

7. Зауваження вчителів вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.

8. Після школи дитина не повинна сідати за виконання завдань, необхідно 2-3 години відпочити.

9. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хвилин необхідно відпочивати 10-15 хвилин.

10. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А коли вже потрібна допомога, то без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: „не хвилюйся”, „ти все вмієш”, „давай поміркуємо разом”, „згадай, як пояснював учитель” тощо.

11. Під час спілкування з дитиною не вживайте фразу: „Якщо ти будеш добре вчитися, то.........”

12. Упродовж дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини.

13. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Усі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте самі, без неї. Коли щось не виходить, порадьтесь з учителем, психологом.

14. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли щось її: головний біль, поганий стан.

15. Залучайте дітей до хатньої і суспільної праці, точно визначте коло їх обов’язків.

16. Учіть підлітка:- цінувати дружбу, поважати суспільну думку;- правильно оцінювати свою поведінку й поведінку інших;- порівнювати свої дії з діями інших, робити відповідні висновки.

17. Виховуйте:- витримку, наполегливість, готовність переборювати труднощі;- чесність, правильність, уміння відстояти честь свою. Родини, колективу тощо.

18. Виробляйте звичку сумлінно виконувати завдання, доручення вчителів, батьків, учнівського колективу.

19. Ні за яких обставин не заглядайте в портфель і кишені дитини. Навіть якщо вам здається, що ви все повинні знати про своїх дітей.

20. Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй „Доброго ранку!” і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.

21. Коли дитина повертається зі школи, запитайте: „Що сьогодні було цікавого?”

22. Намагайтеся, щоб дитина була прив’язана до помешкання. Повертаючись додому, не забувайте сказати: „А все-таки, як добре вдома!”

23. Ваша дитина принесла бали за семестр. Знайдіть за що її похвалити.

24. Постійно говоріть дитині: „Ти гарний, але не кращий за інших”.

25. Скажіть дитині: „Не будь чепуруном – у класі не люблять чепурунів, не будь замазурою – у класі таких не люблять. Будь просто акуратним”.

26.коли ви роздратовані, почніть говорити з дитиною тихо. Ледь чутно, тоді роздратування відразу проходить.

27.Коли дитина виходить з будинку, обов’язково проведіть її до дверей ї скажіть: „Не квапся, будь обережний”.

28. Коли син чи дочка повертаються зі школи, зустрічайте його (її) біля дверей. Дитина повинна знати, що ви раді її поверненню. Навіть якщо вона провинилася.

„ВИКОНУЄМО ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ”

1. Учень упорядковує своє робоче місце, свій стіл для навчальних занять чи місце, відведене йому за спільним столом.

2. За записами у щоденнику чи в зошиті встановлює, що саме йому задали.

3. Згадує, у якій послідовності радив учитель виконувати те або інше завдання.

4. Готує потрібні підручники та приладдя: ручку, олівець тощо.

5. Знаходить завдання в підручнику, текст статей та письмових вправ, текст задач тощо.

6. Згадує навчальний матеріал, який пояснював учитель на уроці.

7. Згадує вказівки вчителя щодо способів виконання вправ.

8. Виконує роботу.

9. Звіряє зроблене з тим, що потрібно було зробити: чи часом чогось не забув.

10. Перевіряє, чи правильно виконав завдання; якщо є помилки – виправляє.

11. Якщо це можливо, звертається до батьків або до інших членів сім’ї з проханням перевірити, чи розуміє він зміст прочитаної статті, чи правильно розповідає, чи навчився пояснювати розв’язання задачі.

Народні прислів’я та приказки про виховання

Коли дитини не навчиш у пелюшках, то не навчиш у подушках.

Гни дерево, поки молоде, вчи дітей, поки малі.

Добрі діти доброго слова послухають, а лихі – й дрючка не бояться.

Добрі діти – батькам вінець, а злі діти – кінець.

Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина.

З кривого дерева крива й тінь.

Яке дерево, такі його квіти, які батьки, такі й діти.

Добре ім’я – найкраще багатство.

До доброї криниці стежка втоптана.

Хто людям добра бажає, той і собі має.

Хто чисте сумління має, спокійно спати лягає.

Коментарi